Історія справи

Постанова ВССУ від 19.02.2024 року у справі №677/988/18

Постанова

Іменем України

19 лютого 2024 року

м. Київ

справа № 677/988/18

провадження № 61-16917св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Ситнік О. М. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Пророка В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Красилівського районного суду Хмельницької області від 14 червня 2023 року у складі судді Гладій Л.М. та постанову Хмельницького апеляційного суду від 30 жовтня 2023 рокуу складі колегії суддів Корніюк А.П., Гринчука Р. С., П`єнти І. В.,

за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання заповіту недійсним та

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У липні 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, у якому просила визнати недійсним заповіт від імені ОСОБА_3 , складений на ім`я ОСОБА_2 , посвідчений секретарем Кульчинківської сільської ради Красилівського району Хмельницької області 21 червня 2017 року, за реєстраційним № 10.

Зазначала, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер її дядько ОСОБА_3 , який проживав у АДРЕСА_1 , та був рідним братом її батька ОСОБА_4 , що помер раніше. Отже, після смерті її дядька ОСОБА_3 вона є спадкоємицею другої черги за правом представлення. Окрім неї інших спадкоємців за законом у ОСОБА_3 немає. З дитинства ОСОБА_3 страждав на психічні захворювання, мав вади розвитку, утримувався батьками.Після його смерті відкрилася спадщина, яка складається із житлового будинку та земельних ділянок. Спадщину вона прийняла, звернувшись 29 травня 2018 року до нотаріальної контори із відповідною заявою, де дізналася про наявність заповіту від імені ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 , що був складений та посвідчений секретарем Кульчинківської сільської ради Томчук Р. І. 21 червня 2017 року за № 10.

Позивачка стверджувала, що цей заповіт недійсний, не відповідає волі спадкодавця, складений внаслідок застосування щодо нього тиску, а також з порушенням встановленого законом порядку посвідчення. ОСОБА_3 через психічний стан здоров`я не міг адекватно та ефективно протистояти сторонньому впливу, логічно мислити та самостійно приймати юридично значимі рішення, не розумів їх наслідків, а також не міг розпоряджатись власним майном, не міг прочитати будь-якого документа, зрозуміти його зміст та наслідки, чітко та однозначно висловитись з приводу будь-чого та будь-кого. А, отже, і не міг прочитати вголос текст оскаржуваного заповіту та власноручно написати на ньому рукописний текст, а тому посвідчення заповіту мало б відбуватись в присутності двох свідків, які б вголос зачитали та підписали його. Заповіт посвідчений секретарем Кульчинківської сільської ради Красилівського району Томчук Р. І., яка у встановленому законом порядку не була уповноважена на вчинення нотаріальних дій на території зазначеної сільської ради, а тому не мала права посвідчувати оспорюваний заповіт.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

14 червня 2023 року рішенням Красилівського районного суду Хмельницької області позовні вимоги задоволено.

Визнано недійсним заповіт, складений від імені ОСОБА_3 ,

ІНФОРМАЦІЯ_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , на ім`я ОСОБА_2 , 1959 року народження, посвідчений секретарем Кульчинківської сільської ради Красилівського району Хмельницької області 21 червня 2017 року Томчук Р. І. за реєстровим № 10.

30 жовтня 2023 року постановою Хмельницького апеляційного суду апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишено без задоволення. Рішення Красилівського районного суду Хмельницької області від 14 червня 2023 року залишено без змін.

Судові рішення мотивовані тим, що висновок повторної посмертної судово-психіатричної експертизив сукупності із іншими доказами підтверджують, що ОСОБА_5 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , на час складення заповіту 21 червня 2017 року був абсолютно неспроможний розуміти значення своїх дій та керувати ними, що має наслідком недійсність оспорюваного заповіту.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

21 листопада 2023 року ОСОБА_2 засобами поштового зв`язку звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій просить скасувати судові рішення та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Рух касаційної скарги в суді касаційної інстанції

24 січня 2024 року ухвалою Верховного Суду відкрито касаційне провадження та витребувано матеріали цивільної справи із Красилівського районного суду Хмельницької області.

У лютому 2024 року справа надійшла до Верховного Суду.

12 лютого 2024 року справу розподілено колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в складі суддів: Ситнік О. М. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Пророка В. В.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій не врахували правові висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справі № 554/11179/13-ц, від 11 листопада 2019 року у справі № 496/4851/14-ц, від 02 листопада 2020 року у справі № 326/81/15, від 16 вересня 2021 року у справі № 496/2925/17, від 16 лютого 2022 року у справі № 755/16032/15-ц, від 19 жовтня 2023 року у справі № 607/22488/20, про те, що потрібно мати достовірні дані стосовно того, що на час підписання заповіту особа не могла усвідомлювати своїх дій; визнання правочину недійсним з підстав, передбачених частиною першою статті 225 Цивільного кодексу (далі - ЦК) України може бути лише абсолютна неспроможність особи в момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та керувати ними; експертний висновок не є беззаперечним фактом, а одним із доказів, який повинен оцінюватись у сукупності з іншими доказами у справі.

Суди не дослідили надані нею докази про наявність у заповідача критичного мислення, вміння спілкуватися з оточуючими людьми, читати, самостійно писати і, відповідно, підписувати документи, докази на підтвердження відсутності тиску чи погроз відносно ОСОБА_3 з її боку, вчинення нею догляду за ним. Свідки позивача не були присутні при посвідченні заповіту та не можуть підтвердити психічний стан спадкодавця, а висновок судової психіатричної експертизи не містить оцінки записів у медичних картках амбулаторного хворого ОСОБА_3 . Жодних медичних документів, з яких можна було б встановити наявність психічних розладів у заповідача, у матеріалах справи немає. Суди визнали заповіт недійсним на підставі недопустимих доказів, необґрунтовано відхилили її клопотання про недопустимість доказів.

Відзив на касаційну скаргу від позивача не надходив.

Фактичні обставини справи

21 червня 2017 року ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , склав заповіт, відповідно до якого на випадок своє смерті заповів ОСОБА_2 все рухоме та нерухоме майно, де б воно не було і з чого б не складалось, і взагалі все те, що йому буде належати на день його смерті і на що він за законом матиме право.

Також у заповіті зазначено, що він посвідчений і записаний зі слів ОСОБА_3 ОСОБА_6 - секретарем Кульчинківської сільської ради, до підписання прочитаний уголос заповідачем ОСОБА_3 і власноручно підписаний ним у присутності секретаря Кульчинківської сільської ради о 14 год. 45 хв. Особу заповідача встановлено, дієздатність перевірено (т. 1, а. с. 10).

ОСОБА_3 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 (т. 1, а. с. 8 - зворот).

ОСОБА_1 є спадкоємицею другої черги за правом представлення.

Відповідно до свідоцтв про право на спадщину за заповітом від 25 жовтня 2016 року ОСОБА_3 як син ОСОБА_7 , 1933 року народження, який помер ІНФОРМАЦІЯ_3 , успадкував: житловий будинок з надвірними будівлями АДРЕСА_1 ; земельну ділянку площею 0,25 га, що розташована на території Кульчинківської сільської ради Красилівського району Хмельницької області, передану для обслуговування житлового будинку; земельну ділянку площею 0,09 га, що розташована на території Кульчинківської сільської ради Красилівського району Хмельницької області, передану для особистого підсобного господарства (т. 1, а. с. 79-85 ).

У висновку судово-психіатричної експертизи від 07 березня 2019 року № 147 зазначено, що ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , не усвідомлював значення своїх дій та не міг керувати ними станом на 21 червня 2017 року, а саме на час складення заповіту, внаслідок значно зниженого інтелекту, пам`яті не міг адекватно та ефективно протистояти сторонньому впливу, логічно мислити та самостійно приймати юридично-значимі рішення, не розумів їх наслідків, не міг усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними.

Відповідно до висновку повторної посмертної судово-психіатричної експертизи від 15 вересня 2021 року № 18/к на час складення заповіту 21 червня 2018 року ОСОБА_3 страждав раннім набутим недоумством у виді розумової відсталості в ступені вираженої дебільності з емоційно-вольовими розладами та був нездатним усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними (т. 2, а. с. 130-136).

Позиція Верховного Суду

Касаційне провадження у справі відкрито з підстав, передбачених пунктом 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) та пунктом 4 частини другої цієї статті (конкретизована частина вказаної підстави оскарження пункти 3, 4 частини третьої статті 411 ЦПК України).

Згідно з пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті411цього Кодексу.

Підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається заявник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи; суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів (пункти 3, 4 частини третьої статті 411 ЦПК України).

Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише у межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду вивчив матеріали справи, перевірив доводи касаційної скарги та виснував, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів може бути відшкодування моральної (немайнової) шкоди (стаття 16 ЦК України).

Відповідно до статей 1216 1217 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

Заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті (стаття 1233 ЦК України).

Відповідно до частини другої статті 1223 ЦК України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті.

Загальні вимоги до форми заповіту та порядку його посвідчення встановлені статтями 1247 1248 ЦК України, згідно з якими заповіт складається у письмовій формі, із зазначенням місця та часу його складення. Заповіт має бути особисто підписаний заповідачем. Якщо особа не може особисто підписати заповіт, він підписується відповідно до частини четвертої статті 207 цього Кодексу. Заповіт має бути посвідчений нотаріусом або іншими посадовими, службовими особами, визначеними у статтях 1251-1252 цього Кодексу.

Заповіт, складений особою, яка не мала на це права, а також заповіт, складений з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення, є нікчемним (частина перша статті 1257 ЦК України).

Згідно зі статтею 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою, третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин).

Статтею 203 ЦК України визначено такі вимоги: зміст правочину не може суперечити цьому ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Заповіт, як односторонній правочин, має відповідати загальним правилам ЦК України щодо недійсності правочинів.

Недійсними є заповіти: 1) в яких волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі; 2) складені особою, яка не мала на це права (особа не має необхідного обсягу цивільної дієздатності для складання заповіту); 3) складені з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення (відсутність нотаріального посвідчення або посвідчення особами, яке прирівнюється до нотаріального, складання заповіту представником тощо).

Згідно з частиною другою статті 1257 ЦК України за позовом заінтересованої особи суд визнає заповіт недійсним, якщо буде встановлено, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі.

Відповідно до частини першої статті 225 ЦК України правочин, який дієздатна фізична особа вчинила у момент, коли вона не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, може бути визнаний судом недійсним за позовом цієї особи, а в разі її смерті - за позовом інших осіб, чиї цивільні права або інтереси порушені.

Підставою для визнання правочину недійсним на підставі, яка передбачена зазначеною нормою, повинна бути встановлена судом неспроможність особи в момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними.

Відповідно до статті 105 ЦПК України призначення експертизи судом є обов`язковим у разі заявлення клопотання про призначення експертизи обома сторонами. Призначення експертизи судом є обов`язковим також за клопотанням хоча б однієї із сторін, якщо у справі необхідно встановити: 1) характер і ступінь ушкодження здоров`я; 2) психічний стан особи; 3) вік особи, якщо про це немає відповідних документів і неможливо їх одержати.

Правила статті 225 ЦК України поширюються на ті випадки, коли фізичну особу не визнано недієздатною, однак у момент вчинення правочину особа перебувала у такому стані, коли вона не могла усвідомлювати значення своїх дій та (або) не могла керувати ними.

Для визначення наявності такого стану на момент укладення правочину суд відповідно до пункту 2 частини першої статті 105 ЦПК України зобов`язаний призначити судово-психіатричну експертизу за клопотанням хоча б однієї зі сторін. Справи про визнання правочину недійсним із цих підстав вирішуються з урахуванням як висновку судово-психіатричної експертизи, так і інших доказів відповідно до статті 89 ЦПК України.

У статті 89 ЦПК України зазначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Згідно з частиною першою статті 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до частини другої статті 77 ЦПК України предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Метою доказування є з`ясування дійсних обставин справи, обов`язок доказування покладається на сторін, суд за власною ініціативою не може збирати докази. Це положення є одним із найважливіших наслідків принципу змагальності у цивільному процесі.

Верховний Суд зазначає, що згідно з процесуальним законом обов`язок доказування підстав позову (обставин) покладається на сторону, яка посилається на них як на підставу своїх вимог та заперечень, а їх недоведеність є підставою для відмови у позові.

Абсолютну неспроможність спадкодавця ОСОБА_3 умомент вчинення оспорюваного заповіту 21 червня 2017 року розуміти значення своїх дій та керувати нимисуди встановили на підставі оцінки у сукупності: показів свідків ОСОБА_8 та ОСОБА_9 (свідки відповідачки), ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_6 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_19 (свідки позивачки); медичної документації амбулаторного хворого ОСОБА_3 та стаціонарного хворого ОСОБА_3 ; інформаціїКрасилівської загально-освітньої школи І-ІІІ ступенів № 3 від 13 листопада 2018 року № 164; інформації Антонінської спеціалізованої загально-освітньої школи-інтернатуХмельницької обласної ради від 20серпня 2018 року № 230; довідкиКрасилівської центральної районної лікарні від 29листопада 2018 року № 254/1;висновку повторної посмертної судово-психіатричної експертизи № 18/к від 15 вересня 2021 року.

Наведені докази подавалися як позивачкою, так і відповідачкою.

Надавши їм належну оцінку, суди виснували, що на волевиявлення ОСОБА_3 впливав стан розумової відсталості, у зв`язку з чим він 21 червня 2017 року не міг усвідомлювати значення своїх дій та не міг керувати ними, тому його волевиявлення не було вільним та не відповідало його волі.

Мотивувальна частина оскаржуваної постанови апеляційного суду відображає оцінку судом показів свідків відповідачки - ОСОБА_8 та ОСОБА_20 , які підтвердили факт спілкування спадкодавця ОСОБА_3 з сусідами та односельчанами, наявність у нього об`єктивного критичного мислення, вміння читати, писати та підписувати документи, самостійно пересуватися населеним пунктом, факт догляду ОСОБА_2 за ОСОБА_3 та відсутність тиску чи погроз з боку ОСОБА_2 до ОСОБА_3 .

Апеляційний суд врахував докази, про які зазначає заявниця у касаційній скарзі, а саме: виданий на ім`я спадкодавця ОСОБА_21 атестат про середню освіту у 1981 році, довідку Державного навчального закладу«Глухівське Вище Професійне Училище» від 21 серпня 2018 року № 318 про навчання ОСОБА_3 у Глухівському професійно-технічному училищі №15 за професією «столяр-тесляр» з 01жовтня 1974 року по 30 липня 1976 року, довідку Сільськогосподарського кооперативу «Прогрес» про роботу ОСОБА_3 і отримання ним пенсії за віком та виснував, що вказані докази беззаперечно не підтверджують, що спадкодавець ОСОБА_3 при підписанні заповіту 21 червня 2017 року розумів значення своїх дій та міг керувати ними.

Відповідно до статті 78 ЦПК України суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Висновок повторної посмертної судово-психіатричної експертизи від 15 вересня 2021 року№ 18/к обґрунтований медичною документацією ОСОБА_5 та оцінений судами сукупно з іншими доказами, обставин недопустимості доказів, на яку посилається заявниця у касаційній скарзі, Верховний Суд не встановив.

Доводи касаційної скарги ОСОБА_2 про те, що суди не дослідили надані нею докази про наявність у заповідача критичного мислення, вміння спілкуватися з оточуючими людьми, читати, самостійно писати і, відповідно, підписувати документи, докази на підтвердження відсутності тиску чи погроз відносно ОСОБА_3 з її боку, вчинення нею догляду за ним, що свідки позивача не були присутні при посвідченні заповіту та не можуть підтвердити психічний стан спадкодавця,є безпідставними та зводяться до переоцінки доказів у справі, що у силу вимог статті 400 ЦПК України виходить за межі розгляду справи судом касаційної інстанції.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) сформульовано правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Верховний Суд є судом права, а не судом факту, позбавлений можливості самостійно встановлювати обставини справи, не встановлені судами першої та апеляційної інстанцій, а також досліджувати докази справи, змінюючи їх оцінку відповідно до статті 400 ЦПК України.

Також як на підставу касаційного оскарження судових рішень ОСОБА_2 посилається на те, що суди попередніх інстанцій не врахували правові висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справі № 554/11179/13-ц, від 11 листопада 2019 року у справі № 496/4851/14-ц, від 02 листопада 2020 року у справі № 326/81/15, від 16 вересня 2021 року у справі № 496/2925/17, від 16 лютого 2022 року у справі № 755/16032/15-ц, від 19 жовтня 2023 року у справі № 607/22488/20.

Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 11 листопада 2019 року у справі № 496/4851/14-ц (провадження № 61-7835сво19) вказав, що підставою для визнання правочину недійсним згідно з частиною першою статті 225 ЦК України може бути лише абсолютна неспроможність особи в момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та керувати ними. Тобто для визнання правочину недійсним на підставі, передбаченій частиною першою статті 225 ЦК України, може бути лише абсолютна неспроможність особи в момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними, і в основу рішення суду про недійсність правочину не може покладатися висновок експертизи, який ґрунтується на припущеннях.

Аналогічні висновки містяться у постановах Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справі № 554/11179/13-ц (провадження № 61-30685св18), від 02 листопада 2020 року у справі № 326/81/15 (провадження № 61-837св19), від 16 вересня 2021 року у справі № 496/2925/17 (провадження № 61-4247св21), від 16 лютого 2022 року у справі № 755/16032/15-ц (провадження № 61-18092св21), від 19 жовтня 2023 року у справі № 607/22488/20 (провадження № 10826св23).

Висновок повторної посмертної судово-психіатричної експертизи від 15 вересня 2021 року № 18/к про те, що на момент посвідчення заповіту 21 червня 2018 року ОСОБА_3 страждав раннім набутим недоумством у виді розумової відсталості в ступені вираженої дебільності з емоційно-вольовими розладами та був нездатним усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними, має категоричний характер та стверджує абсолютну неспроможність заповідача в момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними. Експертний висновок оцінений сукупно з іншими доказами, що відображено у мотивувальних частинах оскаржуваних судових рішень.

Отже, викладені у постановах Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справі № 554/11179/13-ц, від 11 листопада 2019 року у справі № 496/4851/14-ц, від 02 листопада 2020 року у справі № 326/81/15, від 16 вересня 2021 року у справі № 496/2925/17, від 16 лютого 2022 року у справі № 755/16032/15-ц, від 19 жовтня 2023 року у справі № 607/22488/20 правові висновки враховані судами у цій справі, з огляду на однакове застосування судами норм права у подібних правовідносинах.

Доводи касаційної скарги є необґрунтованими та не спростовують висновків судів.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення - без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Верховний Суд вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення залишити без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.

Щодо судових витрат

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки у цій справі оскаржувані судові рішення підлягають залишенню без змін, розподілу судових витрат Верховний Суд не здійснює.

Керуючись статтями 389 400 401 402 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

РішенняКрасилівського районного суду Хмельницької області від 14 червня 2023 року та постанову Хмельницького апеляційного суду від 30 жовтня 2023 рокузалишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:О. М. Ситнік І. В. Литвиненко В. В. Пророк